Експропріація Успенського собору УПЦ
Адреса собору: Черкаська обл., м. Канів, вул. Небесної Сотні, 62
На початку 2024 року Офіс Генерального прокурора України розпочав процес експропріації стародавнього Успенського кафедрального собору Української Православної Церкви в місті Каневі Черкаської області.
Православні християни розпочали процес повернення собору ще у 1989 році. Після розпаду СРСР святиня остаточно повернулася у користування та власність громади УПЦ. Віряни власними силами відновлювали собор після десятиліть руйнування храму радянським режимом. Лише розпис стін тривав близько 15 років.
Представники силових структур оголосили собор «національним надбанням» і домоглися передачі права власності на храм музейному комплексу. Релігійну громаду змусили залишити свою святиню.
14 лютого 2024 року Черкаська обласна прокуратура звернулася до суду з позовом проти УПЦ та Канівської міської ради з метою «повернення» у державну власність земельної ділянки площею майже 4200 кв. м, на якій розташований Успенський собор у Каневі.
У прокуратурі зазначили, що під час передачі ділянки Київській митрополії УПЦ нібито були порушені вимоги законодавства. Зокрема, за даними відомства, «було змінено цільове призначення земельної ділянки з історико-культурного на землі громадського призначення».
У позовній заяві прокурори вимагають визнати незаконним і скасувати рішення Канівської міської ради про передачу землі УПЦ, а також визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою та скасувати його державну реєстрацію.
Водночас у відомстві нагадали, що паралельно в суді розглядається справа щодо «повернення» Успенського собору у державну власність.
27 березня 2024 року суд зобов’язав Київську митрополію УПЦ повернути собор у державну власність.
Прокуратура вимагала визнати незаконним і скасувати рішення Канівської міської ради, яка у 2003 році надала дозвіл Українській Православній Церкві оформити право власності на пам’ятку археології. У подальшому це стало підставою для реєстрації права колективної власності. Сторона обвинувачення посилалася на те, що законом встановлено пряму заборону на відчуження пам’яток культурної спадщини, які перебувають у державній власності.
Позовну заяву окружної прокуратури в інтересах Міністерства культури та інформаційної політики України до виконкому Канівської міської ради та Київської митрополії УПЦ суд задовольнив.
Того ж дня, 27 березня 2024 року, Київська митрополія УПЦ заявила про незгоду з ухваленим рішенням та початок підготовки до апеляційного оскарження.
У Юридичному відділі УПЦ наголосили, що рішення господарського суду не є остаточним. Відповідно до статей 241 та 256 Господарського процесуального кодексу України, воно набирає законної сили лише після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
«Станом на сьогодні повний текст рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 у справі № 925/1107/23 не складений, на офіційних порталах Судової влади України не оприлюднений та сторонам не вручений», – повідомили юристи УПЦ.
Це означає, що відповідне судове рішення ще не набрало законної сили. Також у Юридичному відділі зазначили, що в УПЦ є час для апеляційного оскарження.
У зв’язку з цим в УПЦ заявили про передчасність публікацій на тему «повернення прокуратурою Успенського собору в місті Каневі у державну власність» та аналогічних висновків.
«Київська митрополія Української Православної Церкви, не погоджуючись із рішенням Господарського суду Черкаської області, готується до процедури апеляційного оскарження», – йдеться у повідомленні.
23 травня 2024 року відбулося судове засідання у зв’язку з апеляційною скаргою Київської митрополії УПЦ щодо рішення Господарського суду Черкаської області про повернення у державну власність Успенського собору XII століття в місті Каневі Черкаської області.
Як повідомили віруючі у соціальних мережах, суд відхилив апеляцію УПЦ.
10 серпня 2024 року Черкаська обласна військова адміністрація ініціювала проведення «загальних зборів релігійної громади» собору, який держава відібрала в УПЦ, з метою його переведення до юрисдикції ПЦУ.
«Черкаською обласною військовою адміністрацією розглянуто звернення релігійної організації “Канівський Успенський собор” від 31.07.2024 щодо надання дозволу на проведення у місті Каневі загальних зборів релігійної громади… Черкаська ОВА погоджує проведення у місті Каневі 10.08.2024 о 10:00 загальних зборів релігійної громади у зв’язку зі зміною канонічної та юрисдикційної належності з “Української Православної Церкви” на “Православну Церкву України” за умови дотримання безпеки та наявності укриттів», – йдеться у рішенні Черкаської ОВА.
Того ж дня, 10 серпня 2024 року, справжня релігійна громада собору зібралася у храмі.
Раніше Черкаська ОВА надала дозвіл на проведення зборів нібито релігійної громади УПЦ, тому віряни скористалися ситуацією та повторно провели голосування.
«Сьогодні, коли злочинці планували розпочати процес фальсифікації документів, справжній прихід собору зібрався у своїй святині… Усі парафіяни собору одноголосно ухвалили рішення залишатися в лоні УПЦ», – зазначається у повідомленні.
Повідомляється, що вже о 10:30 до Черкаської ОВА було подано протоколи зборів, які засвідчують волевиявлення громади.
18 грудня 2024 року комісія Міністерства культури України заявила, що громада УПЦ не допустила її до собору.
З 6 вересня 2024 року, відповідно до рішення Верховного Суду України, храм перейшов у власність держави та був переданий на баланс Канівського національного Шевченківського заповідника.
За словами керівниці заповідника Валентини Коваленко, комісію зустрів отець Георгій разом із громадою УПЦ. Він заявив: «Наша церква тут із першого дня», а на закиди щодо належності до Московського патріархату відповів, що це безпідставні обвинувачення, оскільки в документах УПЦ немає згадок про МП.
Комісії дозволили лише зовнішній огляд, оскільки, за словами отця Георгія, благословення Київської єпархії на доступ усередину не було.
Священник наголосив, що більшість ремонтних робіт у соборі та на прилеглій території здійснювалася коштом УПЦ, тому інвентаризація майна має відбуватися за участі громади.
Також він зазначив, що богослужіння у соборі регулярно відвідують 200–300 осіб і громада УПЦ має право молитися у храмі.
Зрештою сторони домовилися розширити склад комісії та зустрітися знову наступного тижня. Валентина Коваленко додала, що у майбутньому в храмі планують створити експозицію для відвідувачів, а також здавати його в оренду для богослужінь через конкурс, організований Фондом держмайна.
14 грудня 2024 року Міністерство культури та стратегічних комунікацій України офіційно повідомило про експропріацію собору у державну власність.
Храм зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою в особі Міністерства культури та передано в оперативне управління Шевченківському національному заповіднику.
У Міністерстві назвали це «черговим кроком у боротьбі за відновлення історичної справедливості», заявивши, що громада УПЦ протягом 20 років нібито користувалася собором незаконно.
14 лютого 2025 року Шевченківський національний заповідник за участю виконавчої служби та поліції отримав доступ до Канівського Успенського собору.
Про це повідомила на своїй сторінці у Facebook колишня керівниця заповідника Валентина Коваленко.
«Нарешті УПЦ МП зникла з Успенського собору», – заявила вона.
За її словами, того ж вечора у храмі було встановлено охоронну сигналізацію.
(Джерело: сторінка Коваленко в Facebook)
28 лютого 2025 року у Каневі за позовом Смілянської окружної прокуратури було скасовано державний акт на право постійного користування землею Київською митрополією УПЦ під Успенським собором.
У прокуратурі заявили, що земельні ділянки під пам’яткою археології національного значення – Успенським собором, збудованим у 1144 році, – «повернуто державі».
«Прокуратура вживає заходів щодо формування нової земельної ділянки як землі історико-культурного призначення», – повідомили у відомстві.
22 травня 2025 року Міністерство культури України в особі міністра Миколи Точицького передало ПЦУ Георгіївський собор у Каневі.
Точицький заявив, що Думенком «було проведено першу багатолюдну Всеукраїнську міжконфесійну молитву, яка ознаменувала цей історичний крок».
«Храм, у якому два дні українська громада прощалася з Тарасом Шевченком 164 роки тому, нарешті перебуває у духовному просторі України, звільнившись від паразитування московських церковників. Процес очищення українських святинь є пріоритетом і потребує ефективних рішень», – заявив посадовець.
КУ ст. 35 (свобода вероисповедания) · ЕСПЧ ст. 9 · Нормы ООН